На перший погляд, у Славуті людям із інвалідністю, а саме тим, що пересуваються на візках, живеться, якщо не зовсім комфортно, то більш-менш доступно. Чому ж не так часто ми можемо побачити на вулицях міста цих людей? Адже їх, як стало відомо нам, в Славуті мешкає немало – більше 90 чоловік.
Останніми роками в місті стало більше уваги приділятися тому, аби вони могли безпечно рухатися тротуарами, пішохідними або велосипедними доріжками, самостійно потрапити до медичних та інших установ, аптечних закладів, підприємств торгівлі, банків тощо.
Довго шукали ми в місті людину з інвалідністю, яка б розповіла нам на прикладах, чи є у нашому місті належні умови. Не дуже охоче цьому сприяла соціальна служба, яка переймається проблемами цієї категорії жителів міста. З іншого – й самі люди з інвалідністю виявилися неготовими до публічності.
Колись у Славуті активно діяла громадська благодійна організація «Інвавіз», яка опікувалася проблемами інвалідів-спинальників Славути і Нетішина (очолював її Олександр Кушнірук, який нині, як сказали нам, хоч і залишається її керівником, за станом здоров’я уже не може повноцінно виконувати свої громадські навантаження).
А ще раніше діяло в місті громадське об’єднання від Фонду соціального захисту інвалідів України, яке постійно переймалося клопотами людей з особливим потребами, допомагало і підтримувало їх у всіх життєвих ситуаціях, врешті – гуртувало та об’єднувало їх.
Одного ранку просто не змогла встати з ліжка
Про те, що сучасна цивілізована громада має дбати за усіх без винятку жителів, не робити людей з особливими потребами чужими в рідному місті, нам вдалося поспілкуватися зі славутчанкою Анною Рехліцькою. На інвалідному візку наша співрозмовниця опинилася в 32 роки. Спочатку все у неї було так, як мріялося: створила сім’ю, народила двійко дівчаток, коханий чоловік і – море прекрасних планів на майбутнє. Але одного ранку вона… просто не змогла встати з ліжка – відмовили ноги!
Далі невидима стіна постала між нею і навколишнім світом. Чотири роки поспіль Анна зовсім не могла піднятися на ноги! Пережила за цей час найважчі хвилини відчаю та безнадії. Найбільше гнітило те, що лікарі тривалий час не могли встановити правильного діагнозу. А отже й лікування затягувалося… Ну, а справжнім щастям виявилася людяна реакція чоловіка Олега. На «прохання» Анни залишити її, хвору жінку, щоб не мати зайвих клопотів, чоловік відповів запитанням: «А ти зробила б таке, якби зі мною подібне трапилося?!» І життя поволі стало входити в інше русло…
Найбільша проблема - дороги і машини
Сьогодні для Анни Анатоліївни найбільшою проблемою є виїхати з двору на вулицю Острозьку. Вона з сім’єю перебралася сюди, на околиці Славути, в двохповерховий будинок, що за магазином «Мрія», коли обміняли другий поверх трьохкімнатної квартири у військовому містечку.
З якого б боку вона не намагалася потрапити на дорогу, щоб своєю коляскою з електроприводом дістатися в центр міста, жінку підстерігає небезпека. Вже й не згадуючи про пандус біля під’їзду, до якого комунальники «забули» приладнати перила.
Вулиця Острозька розташована на в’їзді в місто, і рух автомобілів тут не гальмується ніякими «лежачими поліцейськими», ні дорожніми знаками. Отож, летять вони на швидкості, незважаючи ні на те, що в’їхали в населений пункт, ні на те, що вулиця не має нормальних тротуарів, а ширина її швидше нагадує сільську дорогу. Анна Рехліцька вже тривалий час порушує цю проблему перед міською владою, але поки що зрушень немає ніяких.
Нам пощастило зустріти тут славутчанку Світлану Криконюк, яка раніше мешкала в районі суконної фабрики. Жінка уточнила, що шість(!) років поспіль зверталася в усі інстанції, аби врешті облаштували ті «пагорби».
- Ви навіть не уявляєте, скільки нервів і сили духу треба, щоб з вулиці Острозької дістатися такій людині, як я, до центру міста, - каже Анна Анатоліївна.
Незручні пандуси
- Щодо пандусів, які обладнані в місті до різних установ, не всі вони відповідають вимогам, то не всі мають перила, безпечні нахили і зручні горизонтальні майданчики, щоб можна було виїхати або розвернутися, скажімо, моєю коляскою в будь-яку пору року.
На погляд пані Анни, біля тих об’єктів, де немає пандусів, або вони не зовсім пристосовані для користування людьми на візках, спрацьовують людські контакти. Ще не було такого випадку, щоб на її прохання не вийшов лікар чи, скажімо, службовець якийсь. І хоч це радує! Зокрема, дуже вдячна Анна Рехліцька працівниці міського управління соцзахисту Валентині Єфимович за уважне ставлення до її прохань в наданні путівок на санаторно-курортне лікування.
Та ось приїздить вона у міську раду – пандус тут нормальний. Але ж треба відкривати дві стулки вхідних дверей, щоб потрапити всередину. Та й заїхати вона може тільки у вестибюль першого поверху – ліфтів у приміщеннях колишньої забудови немає.
На жаль, не передбачили відповідного ліфта і в поліклініці. Тож доводиться викликати й очікувати медичних працівників у холі цього медзакладу. Анна Анатоліївна дуже вдячна за увагу сімейному лікарю Діані Прус та головному лікарю Центру ПМСД Олегу Гаврилюку. До цього слід додати, що віднедавна нормальні пандуси з’явилися до оновленого приймального відділення Славутської міської лікарні, до історичного музею, до приміщення міськрайонного суду на вул. Ярослава Мудрого.
На жаль, ми не змогли разом із Анною Рехліцькою помандрувати містом – зважаючи на її фізичний стан. А контактів інших користувачів візків, на наше прохання працівники міського управління соціального захисту так і не надали.
Врешті ми самостійно оглянули багато об’єктів міста й сфотографували їх для цієї публікації.
Як це коментує місцева влада
Ми звернулися по телефону за коментарем до заступника міського голови Тетяни Солохи, яка одразу наголосила, що останніми роками жодне капітальне будівництво чи реконструкція об'єктів не ведуться без виконання обов'язкових умов щодо обладнання пандусів - задля доступності до них людей з особливими фізичними потребами. Це відкриває таким людям безперешкодний доступ до об'єктів житлового і громадського призначення.
Складніше дається пристосовування пандусів до старих будівель, навіть окремих торговельних закладів, адже необхідно при цьому дотримуватися відповідних вимог і умов, передбачених чинним законодавством, які не скрізь можна забезпечити. Тому Тетяна Іванівна погодилася з тим, що не всі, навіть уже облаштовані, пандуси в місті є такими, якими вони мали б бути.
На наше запитання, чому на вул.Острозькій, про що нам говорила А.А.Рехліцька, немає того «пагорба», який би гальмував рух транспорту, Тетяна Іванівна пояснила, що обладнання таких об'єктів загалом узгоджується з поліцією. Відповідні підвищення облаштовуються тільки біля навчальних закладів, дитячих садочків, у місцях інтенсивного руху транспортних засобів. Отож, допоки поліція, очевидно, не вважає, що на цій ділянці дороги рух є інтенсивним. В цілому міська влада тримає в полі зору ці проблеми та працює над їх вирішенням.
