Сказати, що в Славуті важко приживаються всілякі новації, - це нічого не сказати. Багато містян, певно, пригадають, як колись у нас протестували «зелені», коли біля Утки комунальники зрізали старезні верби, що купали своє віття у воді… Нині набережна річки в центрі міста радує зір. І навіть декоративних кущів, які тут зацвітають щовесни, вже ніхто не вириває. Хоч насаджувати їх (і привчати до культури жителів міста!) довелося міській владі декілька років поспіль.

Така ж сама картина склалася в місті з трояндами. Скільки кущів їх зникало після кожної висадки! «Любителі краси» виривали їх з корінням собі на дачі чи ще кудись… Навіть камери відеоспостереження зафіксували деяких із них.

Одне слово, в Славуті до краси і культури окремі мешканці призвичаювалися довго. Хоча, здається, комунальникам усе ж вдалося їх переконати, що краса – вічна, тож рятувати її від таких «любителів-гнобителів» уже не доводиться.

Інша справа – арт-об’єкти, які віднедавна стали з’являтися в місті та викликати бурхливу реакцію жителів міста. Адже ніяких громадських слухань із цього приводу не проводиться, жодних проектів щодо створення туристичної привабливості та іміджу міста на загал не виноситься. Тож процес цей іноді перетворюється в епопею… Так вийшло і з кіньми.

Нещодавно біля входу до адміністративної будівлі виконавчого комітету Славутської міської ради несподівано з’явилися міні фігури чорного та білого коней. Першими на них відреагували спостережливі славутчани в соцмережі. «Нарешті Славута визначилася із символом. І як вдало! Не знаю автора, але це – шедевр. Так тонко і чуттєво передати стан, настрій і атмосферу міста (за останні 15 літ). Таке шалене почуття гармонії з ландшафтом (вхід до мерії). Така зрозуміла пластика і «нестримне бажання руху», така символіка свободи і вільнодумства – багатства красок», - написали скептично славутчани в одній фейсбуковій групі. В своїх коментарях вони висловлювали критичні думки щодо арт-об’єктів:

- А вони лише мені схожі на віслюків?

- Хто ж це до такої, даруйте, дурниці додумався?

- Шрек залишив свого віслюка, коли зайшов до міської ради…

- За який рахунок цей банкет? За ці кошти можна було щось путнє для міста нашого зробити. Ліхтарі поставити або ще щось.

Ось як прокоментував нові арт-об’єкти міський голова Василь Сидор:

- Багато славутчан цікавляться (є такі, що із сарказмом ставляться) до таких міні арт-об'єктів. На це хочу відповісти, що, по-перше, дивлячись на герб міста, ми бачимо на ньому коня, який символізує Славуту. Такі скульптури ми давно планували зробити. Для чого? У першу чергу, я надіюсь, що керівники закладів ресторанного бізнесу, кафе тощо можуть на свій смак замовити подібні арт-об’єкти та встановити їх біля своїх закладів. Крім того, є можливість розмістити на них QR-коди, під якими буде зашифрована вся інформація про той чи інший заклад. Думаю, це буде індивідуально й цікаво як для споживачів, так і для власників.

Що приємно, що скульптуру виготовлено руками наших славутчан. Ми говорили, що будемо підтримувати талановитих людей. А тому раді давати їм можливість себе реалізовувати та співпрацюватимемо з ними. Такі фігурки виготовляються через КП «Славута-Сервіс». Треба розуміти що це - авторська робота. Ну, це далеко не мільйони і не сотні тисяч, я вас благаю. До 10 тисяч ось така скульптурка одна на сьогоднішній день вартує. Чорний кінь – це вороний кінь, який розміщений на гербу Славути. А білий – це символ чистоти, щирості та доброти. Але ж точно не заздрості! Також кінь символізує енергію та силу, а ще – вірність і відданість в праці, в щоденних турботах. Добра вам всім!

Нижче подаємо коментарі громадських активістів

Анатолій Казіміров, депутат Славутської міської ради,

голова Товариства підприємців «Край»:

- 11 червня 2021 року перед будівлею Славутської міської ради на вул.Соборності,7 з'явилися дві фігури тварин, що мають, на нашу думку, досить сумнівний художній та естетичний вигляд. До цього часу славутчанам не вдалося ідентифікувати цих тварин, адже вони схожі на поні, віслюків чи лошат водночас. Із цього приводу депутати від ПП «Воля» підготували депутатський запит на чергову сесію міської ради.

Адже знаходження цих, на нашу думку, карикатурних фігур, перед головною адміністративною будівлею міста не створює жодної привабливості місту, в тому числі інвестиційної або туристичної. Навпаки, потенційний інвестор може засумніватися в адекватності органів влади громади, в тому числі, й в адекватності депутатського корпусу та міського голови.

Вважаємо, що головна адміністративна будівля міста повинна мати привабливіший представницький вигляд, без фігур, котрі спотворюють її та прилеглу територію й не мають ніякої історичної, художньої та естетичної цінності.

Керуючись ст.11, 21 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», ми внесли на розгляд депутатів міста такі вимоги: в найкоротші строки демонтувати фігури тварин; якщо на виготовлення і встановлення цих фігур були витрачені кошти міського бюджету, передати їх на покращання благоустрою дитячої зони безалкогольного кафе «Теремок», що знаходиться в парку «Славутський».

В’ячеслав Соколовський, депутат міської ради, голова громадської організації «Спортивно-туристичний клуб «Швендя»:

- На мій погляд, Славута - вона хоч і жіночого роду, але моя Славута не «пов’язана» з ніяким конем! Так, на гербу князів Сангушків «Погоня», а не кінь. І символ цього герба у тому, що ворога треба наздогнати й знищити. Отож, для увічнення пам'яті княжого роду Сангушків, фундаторів міста, потрібне шанування княжого роду, а не коня.

Ну, а герб Славути із пророслим крізь коня деревом - то лише тимчасове явище, якому три десятки років. Взагалі кінь - шляхетна і красива тварина, і єдина його «провина» перед славутчанами - це те, що став за топ-хобі нашому незмінному п’ятнадцять літ міському голові. То невже пану меру не спада на думку, що коли у його зама в робочому кабінеті з трьох картин на стіні - три «про коней», це вже не про тварин, не про Сангушків і не про Славуту? Невже він дійсно вважає, що громадяни міста зобов’язані розділяти з ними любов до його «іграшок»? Хоча, чому б і ні - депутатська більшість розділяє.

Валерій Напиткін, член Національної спілки краєзнавців України, автор багатьох книг про Славуту:

- Не хотілося б вірити в те, «що славутське – то нелюдське». Але саме завдяки дотриманню цієї «традиції» славутчани ніколи вже не побачать пішохідної стометрівки – тепер на її потенційному початку чорний паралелепіпед. Ніколи не побачать знищених торгових рядів. Не відвідають музею в старій пошті, знесеній минулого року. Не побачать острова на Горині, знищеного гідростанцією. Не прогуляються сквером «Козацький», який одноосібно відданий мером окремій категорії громадян. Не побачать ратуші й художньої галереї «Мистецтва на руїнах» та реконструйованих в сучасному стилі казарм (що, до речі, робить Нетішин зі своїм млином). Не побачать сучасних скульптур й не прочитають сучасних книг з історії (в Славуті їх нема кому писати). І навіть 3D-модель Славути частково реалізується в Києві. Всі ті, хто дійсно і небюджетно «горів» Славутою, завдяки поглядам міського голови «на життя і культуру», або погасли, або виїхали – у моїх розмовах з екс-славутчанами зі Львова і Києва, Одеси і Варшави все менше й менше нашого екс-райцентру. Він нам нецікавий…

Але основне – за ці 15 років Славута втратила не лише всі можливості для культурного розвитку (кажу про справжній розвиток, а не його славутську імітацію). Виросло покоління бездар і лизоблюдів – «митців», які не знайомі з анатомією коней, але беруться, «мисткинь», які шрифтом таймс роблять десятки однотипних «пам’ятних дощок», вчителів, які абсолютно спокійно беруть до рук табличку «геніальний мер», і дітей, чиї батьки чітко розуміють, як можна зробити кар’єру в Славуті – лише через таку табличку. Або ти в «конячій» команді, й тоді тобі слава та посади, або ти - ніхто. І якщо голова сказав на віслючка «арт-об'єкт» - це покоління негайно зрозуміє ситуацію й буде хвалити кон'юнктурний шматок бетону, бо ж «людина працювала» (і гори та репутація міста полум'ям).

Але краще тоді бути славутським ніким. Як казав Фредді Мерк’юрі – “хочу потрапити до пекла, там стільки талановитих людей!»

Тож в цьому є надія – «за коників» серед тисяч коментарів було лише декілька позитивних: «він же старався, як міг» (і що з того, що за бюджетні кошти – у міської ради їх вдосталь). Отже, переважна більшість все ж розуміє, до чого котиться колишній райцентр, і вже не мовчить.

Тому проста порада захисникам тих, «які працюють», – хай оплачують віслюків на вході до ради власним коштом. І тут же віддають їх в якийсь дитячий садок, перед цим вивчивши якщо не анатомію, то хоча б опір матеріалів (бо два дюбелі слабо тримають центнер цементу, що наочно довело прикре самогубство чорного коника).

І ще: якщо є можливість реалізувати себе поза Славутою – реалізуйте негайно. Звісно, актуальний мер на посаді не вічний, але і ваше життя не таке довге. Бо «Мистецтво на руїнах» - просто назва, а от постійно жити на руїнах таки проблемно.

Інакше скоро будете, шановні славутчани, пишатися лише тим, що «у нас, як і в багатьох селах Африки, є ще асфальт», а «у ванній є унітаз». Ну і два арт-віслючки біля мерії.

А більше сказати буде нічого. Славута йтиме по колу, щораз наступаючи на ті самі граблі.

Петро Скиба, депутат міської ради, голова місцевого осередку «Світанок» Руху Опору Капітуляції:

- Як на мій погляд, справа тут не в тому, щоб зробити чи не зробити нашу Славуту містом «кінської слави». Колись у нас, ще за часів князів Сангушків, діяв конезавод, на якому розводили коней англо-арабської породи. За ними з’їжджалися до Славути покупці з різних країн Європи. Тож ми всі уже звикли до зображення коня на гербу міста. Та й знаємо про захоплення цими граціозними тваринами нашого міського голови Василя Сидора. Але…

Ну, не можна ж при встановленні подібних арт-об’єктів у місті нехтувати всіма правилами благоустрою. Адже не було ні відповідного рішення міськвиконкому, ні розпорядження міського голови з цього приводу. Виходить, що міський голова сам захотів, сам замовив тих коней (не дуже то й схожих на відомих нам красенів природи, а швидше – на віслюків), сам поставив, де захотів! А потім ще й коментує, мовляв, то КП «Славута-Сервіс» встановило арт-об’єкти.

Як каже наш талановитий славутський скульптор Микола Мельничук, вартість однієї такої фігури складає не більше 2,5 тисячі гривень. А ми тут чуємо від влади про значно більші витрати. Та справа, врешті, навіть не у ціні, а в… мистецькій цінності об’єктів та дотриманні певних правил і естетичних норм. Переконаний, аби це питання міською владою було винесене на обговорення, то Славута не мала б такої халепи, і ми знайшли б спільне рішення, якими й де арт-об’єктами прикрасити рідне місто.