Сучасне суспільне життя щодня видозмінюється, і нинішні реалії значно різняться з тими, що були ще декілька років тому. Однак проблеми і потреби людей, які проживають в селах, залишаються ті ж самі. Їм потрібні якісні послуги – медичні та освітянські, культурні та адміністративні. А ще – добротні дороги для отримання тих послуг. У контексті децентралізації – це дуже актуальна тема, яку не треба і не можна замовчувати.
Наша редакція провела моніторинг доріг у сільських об’єднаних територіальних громадах Славутчини, поспілкувалася з посадовцями цих громад про здобутки в благоустрої і побувала на тих ділянках доріг, які тут вважаються найпроблемнішими. Що вдається й що ніяк не зрушується з місця в наших громадах, де відбулося укрупнення територій колишніх сільрад, у впорядкуванні доріг? Навіщо громадам потрібні соціальні угоди з підприємствами і СФГ, які користуються землею на їхніх територіях? Чому питання якості доріг торкається якості (й навіть безпеки!) життя мешканців громад? На всі ці питання ми шукали відповідь під час нашого престуру.
Яку дорогу не візьми - потребує ремонту
Стан доріг у Ганнопільській територіальній громаді коментує Валентина Поногайбо, перший заступник сільського голови:
«Мережа доріг загального користування місцевого значення на території нашої громади становить 86 км. З них більш як 80% за своїми експлуатаційними характеристиками не відповідають вимогам нормативних документів – за показниками рівності, наявності ямковості та деформацій покриття проїжджої частини. А щодо доріг комунальної власності, то тут, яку дорогу не візьми, 80% їх потребують капітального оновлення! Мережа таких доріг у нас складає 64,9 км.
За період існування територіальної громади (з жовтня 2015 року) проведено капітальний ремонт доріг у Хоростку (вулиці Гагаріна і Польової), Великому Скниту (вулиці Набережної), Ганнополі (вулиць Корецької, Коцюбинського та Ватутіна). Розроблено проєктно-кошторисну документацію на капітальний ремонт покриття вул. Богдана Хмельницького в Довжках та покриття вул.Садової в Шатерниках.
Ми маємо сьогодні непогану дорогу при в’їзді в Ганнопіль, яка повертає в центрі громади на Берездів. Тут, на цьому відрізку дороги територіального значення Корець-Славута-Антоніни, завдяки сприянню екс-депутата Романа Мацоли, проведено було капітальний ремонт і покладено асфальтне покриття довжиною 1,9 км. На жаль, поряд із цією дорогою центральна площа села Ганнопіль (яка належить до доріг загального користування місцевого значення) залишається найболючішим питанням благоустрою адміністративного центру громади. Скрізь ями, вибоїни, калюжі… Ширина її складає 7 метрів, а протяжність зовсім невелика – до 200 метрів. Але громада не має ресурсів на те, щоб провести тут капітальний ремонт. Та й допоки що впорядкування обочин, що ми могли б зробити, біля такої дороги недоречне.
Хочу наголосити ще й на тому, що в нас було проведено капітальний ремонт доріг загального користування місцевого значення Піддубці-Ганнопіль (між населеними пунктами громади Киликиїв і Клепачі) - понад 3 км та Нараївка-Рівки у селі Великий Скнит – 2 км. На жаль, в гарантійний термін почалося руйнування дорожнього покриття на дорозі загального користування місцевого значення Нараївка-Рівки, уже тричі фірмою-підрядником проводився ямковий ремонт дорожнього покриття на даному відрізку дороги. Однак якість даного ремонту бажає кращого.
В цілому ситуація з облаштування інфраструктури доріг у громаді (та й із надходженням ресурсів на утримання і ремонт їх!) потребує кардинального покращання. «Велике будівництво» має прийти в села України, бо люди ж не питають нас, де чия дорога. Вони бачать стан доріг, коли їм треба терміново викликати швидку чи іншу службу в надзвичайних обставинах. Тут уже мало говорити про безпеку на дорогах – йдеться про безпеку життя!»
Ганнопільська територіальна громада об’єднує 16 населених пунктів, 6 старостинських округів. Тут мешкають понад 6 тисяч жителів. Разом із першим заступником сільського голови Валентиною Поногайбо ми проїхалися найбільш непридатною для експлуатації дорогою, що веде з Ганнополя на Хоняків через село Понора. Сюдою навіть за сприятливої погоди можна їхати зі швидкістю не більше 20 км на годину. Скрізь на шляху, що залишився ще з радянської доби, підстерігають глибокі вибоїни, ями. Після дощу їх заповнює вода, й тоді вони стають пастками невідомої глибини...
У віддалених селах громади значно зменшилася чисельність населення. Але порадувало те, що навіть у цих населених пунктах багато селян дуже дбайливо ставляться до благоустрою своїх обійсть, прикрашають їх квітами та декоративними насадженнями. Одне слово, намагаються наповнити своє життя красою та позитивом. Молодці! От як би вони могли ще впливати на стан доріг…
Як далеко нам ще до Європи!
Про стан шляхів на Берездівщині ми спілкувалися з очільником Берездівської територіальної громади Віктором Васьківським та начальником фінансово-бюджетного відділу цієї громади Максимом Ткачуком.
Як з’ясувалося, нині громада, що утворилася однією з перших на Славутчині – в листопаді 2015 року - перебуває у не найкращому стані свого фінансово-економічного розвитку. Велику питому вагу в бюджеті ОТГ займає, як і в інших громадах, освітня та медична субвенція держави. Але витрачається вона не на розвиток, а на «проїдання» - оплату праці, нарахування на заробітну плату та енергоносії. То що тут можна сказати про дороги?
«Відверто кажучи, нам пощастило, що нарешті, за сприяння депутата обласної ради Артура Фрідмана, минулого року було капітально відремонтовано 13 км дороги державного значення Антоніни-Славута-Корець – від в’їзду в Берездів з боку Славути до межі з Рівненською областю. Ця дорога пролягла через центр громади, а далі - села Берездів, Селичів, Кутки, Мухарів.
Ще б рівненчани поремонтували той невеликий відрізок шляху в 4,3 км, що залишився до автобану Київ-Чоп, то Славутчина мала б краще сполучення зі столицею України», - сказав очільник громади Віктор Васьківський.
До здобутків у дорожньому господарюванні тут причисляють і асфальтне покриття дороги Берездів-Малий Правутин (6 км), що значно скоротило дистанцію для комунікацій з такими населеними пунктами громади як Малий і Великий Правутини, Хвощівка, Манятин і Яблунівка. Та, знову ж таки, ця дорога не є комунальною, а дорогою загального користування місцевого значення. Отож, ремонтували її за рахунок Дорожнього фонду Хмельниччини.
«Якби в Україні всі дороги в межах громад передали на баланс громад і створили територіальні фонди, з яких кошти направлялися б на благоустрій доріг, - таку думку ми почули від жителів громади. – А то подивіться, в центрі Берездова залишився невпорядкованим невеликий відрізок дороги, а коли його зроблять – невідомо. Сільська рада вже й тротуари бруківкою виклала, і клумбу в центрі зробила, і куточок відпочинку облаштувала… А ця розбита ділянка шляху псує весь вигляд!»
«Проблемним для нас залишається і впорядкування вулиці, що веде понад адмінбудинком громади до територіального центру, - каже Максим Ткачук. – Проєкт ми виготовили, а коштів на це в бюджеті поки що немає. У перші роки громада отримувала значно більші субвенції держави на розвиток інфраструктури. З них значна частина направлялася на ремонт доріг. А нині маємо невелику суму в бюджеті лише на ямковий ремонт».
«Ми зробили в перші роки існування громади значно більше у впорядкуванні комунальних доріг, ніж останнім часом, - сказав Віктор Васьківський. – Так, довели до ладу їх у Селичеві (вул.Набережна і Польова), у Великому Правутині (де поклали асфальт на 1,7 км вул.Новоселиці), білощебеневі дороги зробили у Манятині на (на вул.Вишневій), Ставичанах (Шкільній), Кутках (Партизанській), Гориці (Л.Українки), Бесідках (Корецькій та Шкільній) та інших селах. Поклали асфальт на ділянці вул.Польової у Малому Правутині, в Берездові - на вул.Набережній.
Але нині ресурси громади дуже обмежені. То за рахунок чого можна навести лад на дорогах 27 сіл (які входять до нашої громади), якщо їх не ремонтували десятки років? Люди, зазвичай, не вникають в те, де і чия за відомчою належністю пролягає дорога. Вони хочуть бачити кращі шляхи вже сьогодні. Тож переконані, що все має вирішуватися в площині громади».
За орієнтуванням наших співрозмовників, у Берездівській територіальній громаді, ми відвідали село Шагова, де вулицю, що йде від корецької асфальтованої траси на Печиводи і Піддубці, різко змінює жахлива за своїм станом дорожнього покриття вул. Центральна цього населеного пункту. Мало того, що тут на стовпах немає жодної лампочки, то і вдень їхати сюдою – справжня мука! Поганий стан дороги ускладнює життя людям, веде до зникнення таких сіл на мапі України.
Як сказала жителька села Марія Захарчук, яка зустрілася нам, діти її давно роз’їхалися хто куди, лише внуків на літо привозять погостювати в бабусі та дідуся. Але навіть Інтернет до їхніх будинків зв’язківці відмовляються тягнути, бо, мовляв, дуже далеко, невигідно… Такою направду є наша глибинка в Україні. А дорога в Шаговій – яскрава ілюстрація того, як далеко ще нам до Європи.
Люди побачили позитивні зміни
Про те, як переймаються проблемами благоустрою дорожнього господарства в Крупецькій територіальній громаді, розповів очільник цієї громади – сільський голова Валерій Михалюк:
«Я хотів би говорити насамперед про стан комунальних доріг нашої територіальної громади. Маємо їх майже 59 км. З них із твердим покриттям – трохи більше 31 км та грунтовим – 28 км. Відколи утворилася Крупецька ОТГ (з осені 2017 року), ми чимало зробили для того, щоб у всіх наших населених пунктах люди відчули позитивні зміни, в т.ч. й у впорядкуванні доріг. Бо ця проблема в нас була найболючішою. Роками й десятиліттями гроші на вирішення таких нагальних проблем у села не доходили. Отож, ми стали закладати щороку в бюджет не менше півтора мільйона гривень на ремонт шляхів.
Ви бачите, як змінився центр нашої громади у Крупці – тут з’явилися і бруківка, і асфальтне покриття, і тротуар біля центральної траси державного значення, що немаловажливо для безпеки наших людей. А ще в Крупці ми заасфальтували вулиці Ватутіна (3,5 км) та Олександра Гуменюка, Героя АТО (0,5 км). У Колом’ї впорядкували білощебеневим покриттям дорогу в провулку Миру (0,2 км), на вулиці Зеленій (0,5 км) та асфальтним – на вул.Шевченка (0,2 км). У Стриганах заасфальтували відрізок дороги на вулиці Охман та провели поточний ремонт дороги в провулку Одухи. В Поляні облагородили асфальтом центр села біля пам’ятника загиблим односельцям і територію біля каплички. У Головлях проклали білощебеневу дорогу на вул.Садовій, в Лисичому частково заасфальтували вул.Олейнюка, що веде на Дідову Гору та Потеребу, відремонтували дорогу на вулиці Гагаріна в самій Потеребі. Тепер немає вибоїн навіть на шляху до Хоровиці, яка розташована далеко від Крупця в лісі, – ми провели тут якісний ямковий ремонт. А ще співфінансували ремонт дороги від Славути до Комарівки через с.Стригани. Цей перелік можна продовжити.
Але ми не зупиняємося, як кажуть, на досягнутому. Через населені пункти громади проходить немало шляхів загального користування місцевого та державного значення. От де потрібна нам увага та підтримка і облавтодору, і Дорожнього фонду України! Бо наша громада, хоч і є самодостатньою у фінансовому забезпеченні – маємо чимало підприємств, які розташовані на території сільської територіальної громади й, так би мовити, їхні податки «працюють» на громаду, але ж 2,7 млн гривень реверсом повертаємо в державний бюджет. А проблема, наприклад, із критичними за своїм станом та виглядом шляхами сполучення не вирішується. Стосується це, насамперед, як на мій погляд, найважчої дороги від Старого Кривина до Лисичого (пролягає територією наших двох сусідніх громад – Крупецької сільської та Нетішинської міської). Гіршої за якістю дороги ніде в нас не побачиш! Ми вже й так, зважаючи на прохання людей, вклали в неї 50 тисяч гривень. Але ж це дорога загального користування місцевого значення! Отож, її мав би привести до належного стану облавтодор – за рахунок коштів Дорожнього фонду. Саме цю проблему, сподіваюся, ми спільно вирішимо нинішнього року, адже володіємо інформацією, що на ремонт даної дороги державою вже виділено кошти та проведено тендер».
Ми здійснили поїздку названим вище відрізком дороги від центральної траси, що пролягає Старим Кривином, до в’їзду в Лисиче. Їхали зі швидкістю 15-20 км за годину, «гойдалися» у всіх вибоїнах, долали калюжі – й були дуже здивовані дорожнім знаком, який вказував назву населеного пункту – Лисиче - двома мовами: українською і… англійською. Певно, хтось тут всерйоз сподівається на приїзд іноземців?
Треба зауважити, що понад вказаною дорогою – приблизно посередині між Старим Кривином і Лисичим ще із 60 років минулого століття працює кар’єр Здолбунівського цементного заводу (нині «Волинь-Цемент» - філія ПрАТ «Дікергофф цемент Україна»), який видобуває тут глину. Але про його внесок у благоустрій дороги ми інформації не знайшли. Можливо, хоч тепер, коли найгіршу за якістю дорогу в цьому напрямку держава та місцеві громади беруться ремонтувати, це підприємство внесе й свою вагому частку в спільну та потрібну людям справу? Ніхто ж не знімає з підприємств, які провадять виробничу діяльність на територіях наших громад, соціальної відповідальності за навколишнє середовище та партнерство заради розвитку територій цих громад.
Коли дороги стають фактором безпеки
Улашанівська територіальна громада утворилася на Славутчині найпізніше з усіх громад краю – в 2019 році. Спочатку до неї ввійшли 18 населених пунктів, а згодом приєдналися села ще однієї сільради. В усякому разі, за економічним потенціалом ця громада посідає нині золоту середину серед п’яти наявних внаслідок децентралізації об’єднань Славутського краю.
Про те, як вдається Улашанівській громаді підтримувати дорожнє господарство між 21 населеним пунктом і у самих селах, ведемо розмову з начальником відділу з питань комунальної власності та юридичного забезпечення Миколою Мазуром:
«Я працюю на посаді недавно, але можу сказати з впевненістю, що мережа доріг у нас так само структурована, як і в інших громадах. Маємо вуличних доріг 91 км, чимало доріг загального користування місцевого значення, тобто доріг між населеними пунктами (які зобов’язаний ремонтувати облавтодор), та доріг державного значення як от Хмельницький-Рівне, Антоніни-Корець, Антоніни-Великий Правутин (через Хоровець та Красностав), що чекають державних асигнувань.
Звичайно, громада повинна вишукувати ресурси і зобов’язана ремонтувати тільки ті дороги, які належать до комунальної власності. На даний час ми працюємо над тим, щоб прокласти кілометр асфальтованої дороги в Улашанівці – на це передбачено в бюджеті громади понад мільйон гривень. Взагалі ремонтувалися в нас дороги у більших чи менших обсягах майже у всіх селах громади: у Кам’янці (на вул.Комнацького), в Миньківцях (на вул.Чкалова, Лебедівка і Центральній), у Марачівці (на вул.Гагаріна і Пушкіна), в Шевченко (на вул.Чкалова), в Губельцях (на вул.Лісній), у Цвітосі (вул.Гагаріна, Набережна), в Жукові (вул.Чорновола, Князів Сангушків), в Іванівці (вул.Шевченка), в Улашанівці (вул.Незалежності, Дружби, Іванова, І.Франка, Б.Хмельницького) та інших.
Найгіршими дорогами вважаємо ті, що пролягають від Бачманівки до Гути (через Пашуки, Хоровець) і від Жукова на Дятилівку (через Ногачівку). Це надто болюча проблема, бо такими занапащеними дорогами, які прийняла на свій баланс наша громада від колишніх сільських рад, нормально пересуватися неможливо. Тут ями і всілякі інші, м’яко кажучи, незручності підстерігають на кожному кроці.
Особливо небезпечними погані дороги є для руху автотранспорту (а його значно побільшало останніми роками не тільки в підприємствах краю, а й в мешканців!). Майже в кожному сільському дворі нині є або трактор, або автомобіль… Здавалося б, податки, що сплачуються з продажу пального і йдуть у Дорожній фонд України, могли б наповнювати хоча б наполовину бюджети територіальних громад у частині витрат на ремонти доріг. Але, на жаль, пропозиції щодо першочергового ремонту «критичних» доріг (навіть державних і обласних!) не завжди враховуються.
Говорю про це, маючи на увазі розбиту асфальтовану колись дорогу Хмельницький-Рівне в межах сіл Цвітоха і Кам’янка нашої громади. Оце, напевно, і є ота найпроблемніша дорога в нашій Улашанівській громаді, яку треба невідкладно ремонтувати».
Поки в Україні триває «Велике будівництво» навколо великих міст, такі дороги, яку ми сфотографували в межах Улашанівської громади біля її населених пунктів Цвітоха і Кам’янка, кричать: «Караул!» Їхнє асфальтне покриття вже давно втратило свою рівну поверхню, місцями більше схоже воно на глибокі борозни чи колії від проїзду великовагових транспортних засобів (сюдою здебільшого доставляється пісок будівельний із славутських кар’єрів!). Отож, усім іншим учасникам дорожнього руху залишається «гребтися» через ті вивернуті горби й здиблені гребені зруйнованого вщент дорожнього покриття, наражаючись щоразу на небезпеку для свого життя. Не кажучи вже про техніку та в цілому безпеку руху!
Одне слово, дорога біля названих населених пунктів зруйнована вщент і перебуває в такому жалюгідному стані вже не один рік. Чомусь державники її ніяк не беруться ремонтувати, хоч у Цвітосі розташоване одне із великих сховищ боєприпасів ЗСУ. Та й сама Цвітоха знаходиться за 22 км від Хмельницької АЕС, що робить дорогу ще й стратегічною. Ось так питання якості доріг стає загрозою для безпеки життя громад!
