Ми завжди радіємо, коли в нашому місті з’являються оригінальні новобудови, які прикрашають Славуту. Але з-поміж старовинних і сучасних споруд у нас є такі, для яких зупинився час. На жаль, подібних об’єктів у нас є чимало, й навіть не від міської влади залежить те, як швидко вони змінять свій зовнішній вигляд та слугуватимуть людям. Одне спільне, що їх об’єднує, - в останні роки про них уже майже не згадують, не те що не ремонтують. Хоч усі вони (із тих, які ми вибрали для огляду) потребують порятунку та дбайливих господарів.

Модернову будівлю старого млина облюбували голуби

Посеред міста, поблизу центрального водного плеса Утки, в Славуті красується стародавня споруда Славутського млина. Копія такої ж будівлі є ще в селі Двірець Ізяславського району (який тепер, як і Славутський, ввійшов до Шепетівського). Хазяїном Славути на той час, коли зводився млин, був князь Роман-Даміан Сангушко. Тому і відносять краєзнавці цю споруду до так званої князівської забудови.

Доказом цього, як розповіли нам славутчани-дослідники минувшини Галина Білецька та Анатолій Катериненко, є той факт, що Роман Владиславович Сангушко особисто сам наприкінці ХІХст. виїздив за кордон для придбання парової машини для млина. Серед обивателів того часу прокотився слух, що поїхав він аж до Франції…

Зі спогадів славутчан, які ще дітьми бували на цій гідротехнічній споруді, знаємо, що внутрішня будова млина складалася з двох приміщень. Робоче займало приблизно дві третини простору, а в маленькій кімнаті була піч, вона мала два віконечка. Там, ймовірно, міг жити мірошник або ночували люди, які очікували своєї черги змолоти зерно.

Млинарське господарство працювало й «крутилося» над славутською річкою. А коли траплялися поломки млина, то ремонтувати його доводилося при свічках та гасовому ліхтареві – світла ж в ті часи не було…

Тепер цей район Славути називають Середньою греблею. Бо люди ще пам’ятають, як від млина відводилася вода в спеціально прокопане річище – млинівку. Та млинівка була рукотворною і брала свій початок за кількасот метрів вище за течією ріки Утка. Ширина каналу сягала до трьох метрів. Саме з нього вода лотоками падала на млинне колесо. Ну, а для спрямування води у млинівку насипалася висока гребля.

Багато років споруда Славутського млина стоїть занедбана. В свій час її викупив нетішинський підприємець Сергій Вознюк, який очолює в Нетішині ТОВ «Атоммонтажсервіс». Він придбав його майже водночас із готелем «Славутчанка». То готель довів до ладу відразу і ввів у дію, ще в 2005 році. А от із реконструкцією чи хоча б ремонтом стародавньої споруди млина не поспішає. Ми зв’язалися з Сергієм Миколайовичем по телефону й попросили пояснити, чому він не облагороджує таку гарну будівлю, які має плани на майбутнє щодо перетворення її у якийсь заклад?

- Так, млин у Славуті я викупив уже давно. Але до нього ще не приступаю з ремонтом, бо взялися спершу реконструювати старий млин у Нетішині. Тут ми реалізуємо дуже гарний проєкт. А коли закінчимо роботи на Нетішинському млині – перейдемо в Славуту. В мене є гарний задум щодо перевтілення цієї будівлі. Але я не бажаю оголошувати наперед свої плани.

На наш погляд, споруда млина у Славуті могла б стати чудовим музеєм старожитностей чи домом народної творчості. Хоча, за останні роки вона «обросла» різними недоречними прибудовами, в яких розташувалися всілякі офіси та крамнички типу «Фабрика вікон «Гран-пласт», «Акумуляторний супермаркет», перукарня «Клеопатра», квітковий магазин «ROSE» та інші.

Саме ж приміщення стародавнього млина поки що вражає дверима від якоїсь клуні та… недоречними пластиковими вікнами. Споглядати цю «красу» славутчанам, як ми зрозуміли, доведеться ще дуже довго.

Одна радість для нас залишається – голубине царство на даху млина. Стільки голубів у Славуті ніде більше не збирається! Можливо, це пов’язано з наявністю водойми? А, може, спрацьовує «генетична» пам’ять птахів – тут же колись перемелювалося зерно і було чим поживитися їхнім прапрапрапращурам?

Головний офіс «Будфарфору» перетворюється в... привида

Грандіозне адмінприміщення задумав колись облаштувати для інженерно-технічного персоналу генеральний директор ЗАТ «Славутський комбінат «Будфарфор» Валерій Сальник. До одноповерхової будівлі колишньої контори заводоуправління він розпочав «нарощувати» ще два поверхи, проводити перепланування внутрішніх кабінетів, з’єднав адмінбудівлю переходом із заводською їдальнею…

Сьогодні ця споруда, зовнішнє оздоблення якої вже було майже завершене, стоїть почорніла на вулиці Козацькій,122 як привид, що нагадує про колишнє бурхливе минуле «Будфарфору», коли працювало тут більше 2 тисяч славутчан.

Адже в 2006 році на підприємство прийшла польська фірма «Sanitek». Її власники вирішили вкладати інвестиції не в облаштування адмінприміщення, а в технології. Так з’явився на комбінаті цех №6, потім – логістичний центр, який добудовувала вже швейцарська компанія «Геберіт». Саме вона придбала акції славутського підприємства у компанії «Sanitek». Отож, до адмінприміщення ніякі іноземні інвестиції тепер не дійдуть. Хіба що хтось придбає його і створить якесь нове виробництво.

Бо залишилося це представницьке приміщення в складі колишнього ДП «Славутський комбінат «Будфарфор» (його майновий комплекс якраз і орендувало ЗАТ, та в 2018 році цей договір оренди закінчився). Як виявилося, немає всередині адмінспоруди ще опоряджувальних робіт, не скрізь покладена плитка, не встановлена сантехніка, стіни не пофарбовані…

Та найважливіше – входить воно до цілісного майнового комплексу державного підприємства, а тому його не можна ніяк передати, для прикладу, в комунальну власність міста. Інвентарна справа ДП знаходиться в Хмельницькому регіональному відділенні Фонду державного майна України. Цікаво, що дорогу від цього адмінприміщення до четвертого корпусу «Будфарфору» в комунальну власність підприємство все ж передає. Та й Будинок культури комбінатівський тепер належить місту, як і оздоровчий «будфарфорівський» пункт, два протирадіаційні укриття, пожежний автомобіль…

Дивишся на це все і втрачаєш надію, що колись представницьке адмінприміщення ще слугуватиме людям й нашому місту. По-перше, потреби в роздутих штатах у підприємства немає. Адже «Будфарфор» зі своїми застарілими обладнанням і технологіями залишився далеко в минулому. То чому б державі не віддати цю споруду для Славути? Міська рада, впевнені, одразу знайшла б їй розумне застосування. Тут міг би бути чудовий соціальний центр або якийсь навчальний заклад!

Військовий шпиталь руйнується на очах

Комплекс споруд Славутського військового шпиталю №23, який колись, наприкінці 50-х років минулого століття, перемістили із Бродів, що на Львівщині, в Славуту, занепадає і руйнується вщент. Ми сфотографували його окремі споруди: загальний вигляд колишнього лікувального корпусу і колишньої комендатури. Всередину, на територію шпиталю, нас не пропустив черговий.

Подумали, добре хоч хтось охороняє ці об’єкти на величезній площі майже в 50 тисяч квадратних метрів. Тут у свій час (до 2006 року) функціонували лікувальні відділення – терапевтичне, хірургічне, неврологічне та інші, працював висококваліфікований персонал. Була й своя поліклініка. Надавалася медична допомога не лише військовослужбовцям, а й ветеранам війни та праці, пенсіонерам Збройних сил України, взагалі цивільному населенню. Звісно, це була не «Феофанія», але все ж…

У нашому місті вже давно всі військові об’єкти (після ліквідації артбази в Хоровиці та розформування бригади в Славуті) або зруйновані, або передані приватним структурам, які провадять тут свій бізнес. Гальмується лише передача в комунальну власність шпиталю. Міноборонівці не поспішають передавати шпиталь і решту військових об’єктів, що відносяться до нього, у комунальну власність міста.

Міська влада багато разів зверталася в усі відомства, щоб отримати право на користування майном військового шпиталю, яке є ще й історичною пам’яткою міста. Тут збереглися подекуди навіть фасади колишньої Сангушківської конюшні та інші старі будівлі. Цікавий факт: територія Славутського військового шпиталю офіційно йменувалась як військове містечко №23. Чому ж тоді його не передали до комунальної власності, коли з’явилася постанова Кабінету Міністрів від 29 серпня 2002 року №1282, якою дозволялася передача саме військових містечок?! Згодом міністр оборони Анатолій Гриценко під час відвідин Поля Пам’яті в Славуті також обіцяв, що шпиталь буде передано міській територіальній громаді. Але…

А тим часом, містом поповзли чутки, що на його майновий комплекс «поклали око» високопоставлені державні чиновники та деякі народні депутати. Бо яких тільки викрутасів не з’являлося у відповідях на адресу міської влади від людей у мундирах. То вони висували свої умови – виділити взамін певну кількість квартир для військовослужбовців! То посилалися на те, що це питання потребує детального вивчення і часу для опрацювання пропозицій. То встановили, що відчуження об’єктів нерухомості військового майна має здійснюватися «на аукціонах виключно разом із земельними ділянками, на яких воно розташоване…»

Не треба бути великим математиком, аби уявити, якою могла бути оголошена вартість того майна, – то де місто могло взяти кошти на його придбання? Одне слово, навіть нині подальша доля цілісного майнового комплексу досі бачиться туманною. Військове відомство активізувати питання передачі шпиталю не поспішає. А тут ще закон про збільшення підрозділів територіальної оборони Верховна Рада, за поданням президента, вирішила прийняти – на 11 тисяч планують наростити чисельність військовослужбовців, якщо буде ухвалено законопроєкт «Про основи національного спротиву». То чи не стане центром такої територіальної оборони у нашому регіоні саме колишній військовий шпиталь? Поживемо – побачимо.

Але якщо б його передали місту, то тут міг би функціонувати соціальний центр для всіх категорій населення з наданням різних послуг, потрібних людям. А окреме приміщення шпиталю, як от колишньої комендатури, що зіяє побитими вікнами біля однієї з центральних вулиць міста – вул.Миру, могло б слугувати базою для навчального закладу чи стати притулком для одиноких людей похилого віку.