Колись відомий історик, мовознавець, краєзнавець, академік Дмитро Яворницький сказав: «Пам’ятайте, настане час, багато різних установ ліквідується, а музей – ніколи. Музеї існуватимуть вічно, бо вони показуватимуть майбутнім поколінням, чим людство було і чим стало». Для кожного народу історія його рідної землі – священна, пам’ять предківської звитяги – нетлінна. А музей – це своєрідний «барометр» рівня духовного життя громадян, він є осередком історичної пам’яті краю.

Завітавши в Славутський історичний музей, ми поспілкувалися зі зберігачем його фондів, а нині – ще й тимчасово виконуючою обов’язки директора музею Тетяною Жоган (на фото), яка повідала нам багато цікавого з його багаторічного літопису

Коротка передісторія музею

У минулому столітті багато змін – розвитку й занепаду – зазнала музейна справа на Славутчині. Велику дослідницьку роботу в Славуті та краї проводив відомий серед істориків, археологів та краєзнавців Володимир Іванович Кочубей, який і став засновником у 1926 році першого музею в Славуті, який згодом перевели в Шепетівку. Пізніше, у 1932 році, було відкрито Славутський районний краєзнавчий музей, який протримався до 1938 року. Далі на тривалий час краєзнавча робота в краї призупинилась. Збір документів та матеріалів здійснювався, але пристосованого приміщення для їх збереження не було. Лише у 1959 році на базі школи №4 в одній з класних кімнат був відкритий Музей партизанської слави. Пізніше його було перенесено вже в статусі громадського в нове приміщення, а в 1977 року – в районний лекторій «Знання».

Сучасне обличчя закладу

Приваблює погляди жителів та гостей міста (бо має особливу та незвичну архітектуру!), сучасна будівля Славутського історичного музею на перехресті вулиць Ярослава Мудрого та Соборності міста. А збудована вона відомою на той час будівельною організацією „Прогрес” (керівник – Фрідман А.Д.) за проєктом архітектора з Хмельницького Чекерди Н.В. Керівництво роботами з оформленню експозиції здійснювали архітектор України, член-кореспондент Української Академії архітектури А.Ф.Ігнащенко та член Спілки художників України О.С.Кириченко. До спорудження музею долучилися підприємства міста Славути, зокрема ЗАТ «Об’єднання «Прогрес», завод залізобетонних конструкцій, ремонтно-механічний завод та інші.

Директорами музею в різні роки працювали В. І. Бекреньов, В. П. Савчук, Л. О. Ворощук, С. Ф. Ковальчук, С. О. Андрощук. Із 2019 року цю посаду обіймає Світлана Матвійчук.

Протягом 2015-2016 років за ініціативи та сприяння міського голови Сидора Василя Богдановича, підтримки управління культури виконавчого комітету Славутської міської ради, було проведено капітальний ремонт та повну реекспозицію музею. Автор проєкту нової експозиції – член Національної спілки художників України Павлович Яків Мар’янович, науковий консультант – заслужений працівник культури України, кандидат історичних наук Єсюнін Сергій Миколайович. Крім капітального ремонту основного приміщення музею, було проведено капітальний ремонт адміністративного приміщення, нині ведеться робота з пошуку додаткового приміщення під фондосховище.

Фінансування музею здійснюється за рахунок коштів і в межах коштів, передбачених кошторисом управління культури виконавчого комітету Славутської міської ради та міським бюджетом. Одне слово, для розвитку музейної справи в Славутській міській об’єднаній територіальній громаді створюються сприятливі умови.

Найдорожчі експонати дарують люди

Важливою місією музею є збереження предметів матеріальної і духовної культури як минулого нашого краю, так і його сьогодення. З цією метою музей працює в різних напрямках. Це – пошукова, науково-дослідницька, експозиційна, екскурсійна, фондово-облікова та видавнича діяльність.

Звичайно, основою музейної діяльності є комплектування музейних фондів, облік, інвентаризація і зберігання музейних експонатів. Загалом фонди Славутського історичного музею нараховують понад 13 тисяч музейних предметів.

Поповнення фондів відбувається постійно, зокрема, завдяки людям, які цінують історію рідного краю. Задля цієї мети в Славутському історичному музеї щороку проводиться акція «Подаруй музею експонат». Кожен подарований предмет не лише займає своє місце в музейній експозиції, а й отримує друге життя вже як частинка нашої історії.

Варто придивитись, скільки тепла та любові в цікавому експонаті, призначення якого далеко не всі відвідувачі відгадують (етикетка схована – так задумано). То – оригінальні ходунки, виготовлені люблячим чоловіком дружині в підтримку й для полегшення у догляді за дитиною. А сім’ї ж колись були багатодітні! Та й взагалі уся зала «Хата українського селянина кінця ХІХ - поч. ХХ ст.» проймає кожного відвідувача своїм затишком, розмаїттям цікавих предметів, які сьогодні викликають здивування. Адже розповідають вони про те, як важко доводилося українській родині створювати: той затишок. Тут можна побачити стародавню піч (змурував житель с.Колом’є Дмитрійчук Олександр Якимович), діючі ткацький верстат та жорна, прач, рубель, жлукто…

Багато всього пережила, для прикладу, нещодавно передана подружжям Чумаків Інни та Олександра прабабусина скриня, яка своєрідно рятувала родину, скалічену тоталітарним режимом Сталіна: то оберігала Тетяниного брата від вислання, то крамом своїм спасла від голоду цілу родину…

Важкі події в країні зумовили в історичному музеї Славути новітню експозицію – «Славутчани – учасники АТО/ООС». Вона містить предмети, що змушують схилити голову, зокрема, передані згорьованими батьками речі предмети військового побуту полковника Суского Вадима Миколайовича: військовий одяг, саперну лопатку, посуд тощо. Вражає вигляд пластини 5-го класу захисту бронежилета із вм’ятинами від куль, що свідчить про врятоване життя.

До цієї теми нещодавно учасник російсько-української війни, славутчанин Сергій Назаренко передав музею надзвичайно сильну за своєю енергетикою роботу – картину «Спокій», присвячену загиблим побратимам.

Цілу колекцію оригінальних робіт відомої в Славуті архітекторки Александрової Галини Олександрівни передала у фонди музею її подруга Каріна Будагян: автопортрети, пейзаж (графіку), схеми та креслення, фотографії, а також поетичну збірку «Мои мгновения».

Відголоски Другої світової війни

Славутський історичний музей надає постійну допомогу родичам загиблих у концтаборі «Грослазарет». В минулому році була надана позитивна відповідь про пошук трьох воїнів. Родичам проводились екскурсії в музеї та на Меморіальному комплексі «Поле Пам’яті». Завдяки співпраці з пошуковим товариством «Токмацьке військово-пошукове товариство «Вотан» було знайдено родичів загиблого у бою на Запоріжжі під час Другої світової війни уродженця с.Іванівка Славутського району Левунця Василя Андрійовича, який з 1941 року вважався зниклим безвісти. А в дні примирення в приміщенні музею був проведений захід, який зібрав родичів солдата. Нині в музеї зберігається, дійсно, унікальна річ – текст із солдатського медальйона, який свідчить, що в далекому 1941 році нашого земляка під час боїв прийняла запорізька земля та сховала його на 80 років.

Про музей можна розповідати багато, адже тут чи не кожен предмет є унікальним та має свою історію. Вражає в музеї орган Перемоги зі зброї часів Другої світової, багато інших свідчень минулої війни.

Віртуальні екскурсії в умовах карантину

Але варто наголосити одну важливу річ. Віднедавна з будь-якого куточку світу можуть «потрапити» до музею відвідувачі за допомогою віртуального туру. Інформування населення про роботу музею здійснюється через Інтернет-сторінку в мережі Facebook та сайт Славутського історичного музею http://slavuta-museum.jimdo.com.

Протягом останніх 1,5 року вся країна працює у незвичному, важкому та непередбачуваному режимі. Обмеження й заборони поширились на всі підприємства, організації та установи. Звиклий до живого спілкування, як культурно-освітній заклад, Славутський історичний музей також відчув усі «принади» жорсткого карантину.

В умовах карантинних обмежувальних заходів, приміром, у 2020 році, музей зміг прийняти 1130 відвідувачів, з яких 724 – діти, а всього за два «некарантинних» місяці 2021 року (травень, червень) відвідувачів нараховується 1390, з яких – 910 дітей. Зазвичай за рік число відвідувачів музею перевищує 4 тисячі осіб. Як бачимо, світова пандемія внесла свої корективи в роботу закладу.

Сьогодення і завтра музею

Незважаючи на вимушені обмеження, КЗ «Славутський історичний музей» розширює горизонти своєї діяльності. Задля підвищення інтересу місцевих жителів, туристів до історії краю проводиться постійне оновлення та доповнення постійно діючих виставок, оформлення тимчасових виставок різноманітного тематичного спрямування. У найближчому майбутньому в музеї має з’явитися експозиція про сьогодення Славутчини та її славних людей.

Нещодавно в місті відбувся другий Міжнародний етнофестиваль «Колодар», учасники якого відвідали музей і сфотографувалися напам’ять біля нього. Працівники музею, крім звичайних екскурсій, проводять тематичні заходи, присвячені визначним подіям краю та країни. Невід’ємною частиною інформаційно-популяризаційної діяльності стали виїзні лекції учням навчальних закладів міста. Відвідуванню музею учнівською молоддю міста та району сприяє тісна співпраця музею з міським управлінням освіти та директорами шкіл ближніх громад.

З метою популяризації сучасних творчих проєктів, от уже вкотре оголошено конкурс на видання книг місцевих авторів, переможці якого отримують фінансову підтримку.

Мешканці та гості міста радо відвідують музей – скарбницю історії краю, без знання якої людина не може себе називати патріотом. Це чи не єдине місце сьогодні, де можна доторкнутися до історії малої Батьківщини, почерпнути багато корисної та цікавої інформації про рідний край, подвиги і трудові здобутки земляків тощо. Про це свідчать записи у Книзі відгуків.

Подих історії завжди бадьорить, змушує задуматися над сучасним і майбутнім... Й допоки житиме рід людський, коріння народу оберігатиме пам’ять про себе в дітях, онуках, правнуках.

Зрозуміло, що суспільство, стомлене від напруженого темпу життя, від карантинів та локдаунів, прагне розваг та відпочинку. Але є глибоке переконання, що серед сучасного різноманіття розважальних закладів та заходів задоволення від спокійного та пізнавального відпочинку отримає кожен, хто порине у світ історії.