«Трудівник Полісся» - живий літопис та історичний архів Славутчини
Дуже важко уявити, якими будуть реформовані «Укрпоштою» поштовий зв'язок та комунікації з людьми після впровадження пересувних відділень. Але найкращим виходом буде у цій ситуації, як стверджують люди, зберегти якнайбільше місцевих працівників пошти, котрі доставлятимуть кореспонденцію, пенсії та надаватимуть інші послуги. Хотілося б, щоб дирекція «Укрпошти» прислухалася до людей.
Адже листоноша в селі – це і консультант, і продавець, і порадник, і психотерапевт, і «швидка допомога»… Наші поштарі найкраще знають жителів тих населених пунктів, з якими живуть поряд і для яких працюють. Вони у великій мірі нині виконують ще й соціальну місію, не залишаючи напризволяще самотніх людей, виконуючи їхні невибагливі, але такі важливі прохання: сплатити за електроенергію чи газ, придбати медичні препарати, вислухати те, що їх хвилює, й надати елементарну допомогу – навіть набрати з криниці відро води або принести до хати свіжу хлібину…
Лисиче
Віднедавна більша частина центральної дороги в цьому селі й на під’їзді до нього кардинально змінилася. Заасфальтована вулиця та позолочені дерева у променях досвітнього осіннього сонця подарували нам надію, що нарешті позитивні зміни в Україні таки дійшли до тих населених пунктів, які колись вважалися безперспективними. Бо недарма ж бо кажуть, якщо є гарна дорога – буде життя! А Лисиче дочекалося такого турботливого ставлення до себе. І насамперед завдяки тому, що ввійшло до Крупецької територіальної громади.
Приємне враження залишилося в нас і після відвідання тамтешнього магазину та спілкування з продавчинею Любов’ю Кравчук. Взагалі такого широкого асортименту продовольчих і промислових товарів навіть у наш ринковий час в більшості сільських крамниць не побачиш.
А от відділення зв’язку в Лисичому, дуже похмуре ззовні, розташоване в пристосованому приміщенні. Не опалюється воно і всередині. Вочевидь, керівництво Генеральної дирекції «Укрпошти» за стільки років незалежності держави й не проникнулося тим, у яких умовах працюють його підлеглі. Знаємо, що лише зі створенням територіальної громади поліпшилися умови праці поштарів у Поляні, Крупці… До Лисичого ще, правда, черга не дійшла, як кажуть в громаді. Але тут, завдяки керівництву ТГ, як ми уже сказали вище, уже є нарешті чудова дорога. Та й інші елементарні блага будуть, вірять люди.
Люди ж у цьому селі – працьовиті. Як от начальник відділення зв’язку Жанна Миколаївна Ніколайчук. 31 рік ця мила жінка віддала поштарській роботі. Разом із Світланою Краєвською обслуговують вони села Головлі, Дідова Гора та Потереба.
- Я вже готуюся йти на відпочинок, а от хотіла б, щоб мою колегу залишили на пошті. Вона – старанний працівник, з любов’ю ставиться до людей, успішно виконує плани і з передплати газет та журналів, і з реалізації товарів. Не так давно фірма «Забіяка» з Волині нагородила Світлану премією – вручили їй одіяло. Та й людям нашим дуже подобаються сардельки «Пузаті», інша продукція цієї фірми, яку ми продаємо, - поділилася своїми роздумами Жанна Ніколайчук.
Ветеран поштового зв’язку запевнила нас, що передплату «Трудівника Полісся», як і в попередні роки, вони з колегою проведуть на належному рівні. Бо як же залишити людей без улюблених видань? Нині лише на це відділення надходить до 120 примірників місцевих газет. Звісно масова передплата їх відбудеться цьогоріч у листопаді, й поштарі пояснюють людям, чому треба поспішати з оформленням преси на 2022 рік, не відкладати на грудень.
Великий Скнит
У цьому гарному селі поштарі завжди користувалися повагою серед людей. І пошта, як і була, так і залишилася в центрі його – зручне розташування й завжди привітні працівники (а сьогодні їх тут четверо: начальник Оксана Шевчук три листоноші – Валентина Нікітчук, Катерина Кирилюк і Катерина Несен) роблять це відділення зв’язку прихистком у нелегкий наш час для всіх відвідувачів.
- Якщо та машина, яка буде приїздити в наші села з поштою, матиме за кур’єрів місцевих листонош, то, можливо, й пришвидшиться доставка періодичних видань, листів, посилок та іншого до людей, - обмовилася Оксана Василівна, яка працює тут уже 22 роки начальником відділення. – Села Великий Скнит і Рівки, ви ж знаєте, мають неабияку протяжність. Але як будуть обслуговувати наші люди, то буде толк. Хотілося б, щоб Генеральна дирекція «Укрпошти» поставилась до працівників, які віддали пошті багато сил і здоров’я, з повагою. Ну, хоча б так, як голова нашої Ганнопільської громади – Маргарита Іванівна Медведюк. Вона привітала нас із Всесвітнім днем пошти - з тортом, електрочайником і Почесною грамотою завітала у відділення.
Поки ми з Оксаною Шевчук вели розмову, до приміщення зайшла Надія Михайлівна Овсіюк, яка майже 40 літ трудилася дояркою у великоскнитському господарстві. Сказала, що заробила тяжкою працею аж 2700 гривень пенсії. Одна радість в жінки – її дочки та внуки, які всілляко підтримують матір і бабусю. А донька Марійка взагалі з села нікуди не поїхала, живе біля неї.
- Я ще не оформляла передплату на газети, бо не знаю, чи будуть вони доходити до нас, - сказала жінка трохи розгублено, не сподіваючись побачити у відділенні зв’язку працівників редакції «Трудівника Полісся». – І навіщо нам якісь чужі поштарі, якщо в нас є свої листоноші?
Поспілкувавшись зі співрозмовницями, ми прийшли до спільної точки зору, що «врятувати» пошту в цих селах можуть допомогти не тільки керівництво територіальної громади, а й фермери, які завжди сприяють в передплаті «Трудівника Полісся» своїм працівникам та ветеранам праці. А їм за добро хай добром і воздасться!
Хоняків
Це село почувається відірваним від Славути й навіть центру територіальної громади – Ганнополя, бо тут немає нормального шляху сполучення. Колишня шосейна дорога з ямами та вибоїнами уже була в центрі нашої уваги, коли ми влітку проводили прес-тур найгіршими дорогами громад Славутчини. Але саме село ще тоді настільки сподобалося нам своїми затишними, уквітчаними оселями, привітністю його мешканців! От би сюди таку асфальтовану трасу, як у Лисичому! Бо й пересувна пошта гальмуватиме у тих ямах…
Вже у відділенні зв’язку ми також почули, як мовиться, неприховану правду. Начальник відділення Валентина Марченко, попрацювавши на своїй посаді 23 роки, вимушено складала вбік (за вказівкою керівництва пошти) залишки продтоварів, які вже не зможе реалізовувати через наближення реформування пошти.
- Та й нам ніхто ніяких гарантій не дає, - сказала без настрою Валентина Анатоліївна. – Ось із 22 жовтня заберуть товари. А люди, почувши, що відділення зв’язку в селі закривають, збираються свої пенсії взагалі на банки переводити… Газети передплачують із пересторогою бояться, що нікому буде їх розносити. Я взагалі не знаю, як та пересувна пошта без нас, листонош, шукатиме адресатів – у нас же на будинках не скрізь навіть назви вулиць і номери вказані. Та й що залишиться в селі для людей, якщо ще й пошту закриють…
- А я ось прийшла передплатити вашу газету «Трудівник Полісся», яку читаємо в хаті все життя, - обмовилась жителька Хонякова Зоя Іванівна Шевчук, завітавши у відділення зв’язку. – Сподіваюся, що в наш час не залишать село без доставки газет і журналів. Бо Інтернет їх ніколи не замінить. Я пропрацювала в селі 25 років завідуючою дитячим садком, була завклубом, й не уявляю, як бути в хаті без преси. Адже хочеться прочитати, що відбувається на Славутчині, в селах громади. Ніяка інша газета та й Інтернет до наших проблем не доходять. А ваша газета дуже цікава і потрібна людям!
Ми подякували Зої Іванівні за такі гарні слова. Принагідно, усміхаючись, згадали про Ликеру, в яку колись закохався Тарас Шевченко, коли вона йшла до магазину за бубликами… Й сфотографували відвідувачку на згадку про нашу зустріч. Хоч вона й не думала стати «знаменитою», як Ликера. Просто, прийшла на пошту…
Ну і, побачили ми, повеселішала трохи від такого невимушеного спілкування головна поштарка Хонякова. Життя ж бо триває! Тож і їй самій, і її колегам – Ларисі Сидорук та Людмилі Ярмолюк доведеться, все-таки, подбати про передплату газет і журналів своїм односельцям. Пошта ж не заблокувала передплатну кампанію – значить, газети доставлятимуться людям! Ось тільки ким і як – час покаже.
Від редакції «Трудівника Полісся» ми висловили вдячність поштарям Хонякова та Прикордонної Улашанівки за підтримку. Бо тут нас нині читають понад 60 жителів. Як хочеться, щоб вони і надалі залишалися з нашою газетою! А може, до них приєднаються ще й нові передплатники?..
Киликиїв
Під час чергового рейду поштовими відділеннями краю у нас, зізнаємося чесно, серце завмирало то від побаченого (до чого ж довели в нашій державі відділення зв’язку!), то від несподіваних гарних перемін у житті територіальних громад. Ось на під’їзді до Киликиєва нас приємно вразила ну просто чудова асфальтована траса – кажуть, люди, що з’явилася ця дорога тут завдяки депутату Хмельницької обласної ради Артуру Давидовичу Фрідману і керівництву Ганнопільської територіальної громади.
- Наше село, як бачите, не зникає з мапи України, а розвивається! - сказала начальник відділення зв’язку Тетяна В’ячеславівна Мархайчук. – У нас і школа гарна, і дитсадок, і церква. А який меморіал загиблим маємо у центрі села – ви колись про це писали. Немає хіба що клубу… Та віримо, що, за підтримки фермерів, які працюють у селі, а також нашому депутату, буде колись і новий Будинок культури. Чи знайдеться місце для пошти, не від нас залежить. Хіба що громада допоможе, комп’ютера нам поставить, тоді ми зможемо працювати в нових умовах…
- Дуже люблять читати газети і журнали киликиївці, - як нам сказала листоноша Оксана Миколаївна Дячук. – Передплачують люди газети «Сільські вісті», «Добрий господар», «Трудівник Полісся», «Пульс»… Але «Пульс» із наступного року вже не включено до каталогу, ми передплату на нього не проводимо. Інші видання люди потроху оформляють, бо знають, що пошта, які б реформи не проводилися, буде існувати. Он Ганна Василівна Білоус більш як на тисячу гривень передплатила видань – і вашого «Трудівника» також. Багато періодики отримує й читає вчителька Інна Олександрівна Лисюк – щонайменше 10-12 газет, молода вчителька Наталія Борисівна Данілевська. Із року в рік поспіль активними читачами газет і журналів у нас є також Надія Степанівна Якимчук, Ольга Іванівна Борей, Марія Михайлівна Лойко та інші жителі села.
Як з’ясувалося, нині пошту в Киликиїв привозять дуже пізно. «Буває, що в п’ятницю й до пів восьмої вечора чекаємо. Але ми не рахуємося з часом і об’єктивними труднощами – працюємо ж для людей. Хоча, як буде далі, не знаємо. Можливо, щось і зміниться до кращого, якщо вже взялися за те реформування пошти?»
Довжки
Певно, назву це село отримало через своє розташування. Бо довших вулиць, ніж тут, годі й шукати. Але, незважаючи на це, вимірювати їх доводиться заново, щоразу доставляючи людям кореспонденцію, місцевим поштарям – начальнику відділення зв’язку (а за сумісництвом - листоноші) Олені Кравчук і листоноші Катерині Поночовній.
Вони працюють тут у холодному, пристосованому для пошти, приміщенні, реалізують людям різні товари, надають послуги і… не нарікають на життя. Хоч отримують невелику зарплатню, але нікуди не збираються їхати, щоб на хліб заробити. Та тепер у них, як кажуть, і той «хліб» може забрати пересувна пошта. Хоча, як сказали жінки, ніхто їх досі навіть не зібрав разом й не розказав толком, як та пошта функціонуватиме.
Ось цьогорічної передплатної кампанії вони, як передбачено Центром поштового зв’язку, мають оформити 250 примірників друкованих видань на 2022-ий рік. Є люди, які поспішають це самостійно зробити. А є й такі, до котрих у хату треба зайти, бо вони, як сказала Олена Анатоліївна, неходячі чи ледь пересуваються, - а люблять читати! Он Лідія Яківна Юрчук 4-5 газет одержує. І Валентині Петрівні Пилипчук завжди щонайменше 3 видання надходять за передплатою. Чимало періодики доставляють поштарі й для Андрія Вікторовича Бабицького та сім’ї Любові Олексіївні Цехменструк…
А ще живуть в Довжках 135 пенсіонерів, яким треба вчасно виплатити пенсію. Проте, навіть велосипедів пошта для працівників не виділила. Їздять на своїх! Ось не так давно у Катерини Миколаївни вкрали з-під відділення зв’язку її ровера – що кому скажеш? Хіба хтось відшкодує ті збитки чи надасть новий велосипед? Його ж треба купити! А щоб купити, мусить заробити… Тільки де, якщо пошту закриють, бо їх, поштарів, уже попередили про виведення зі штату?
Ми дуже просили сумлінних довжківських працівниць зв’язку упродовж жовтня-листопада оформити передплату на «Трудівник Полісся». Бо рятувати треба сьогодні не тільки пошту на селі, а й пресу – за такого реформування, яке затіяла Генеральна дирекція «Укрпошти» в час передплати періодики. Хіба це не поставило на межу виживання всі друковані видання? І кого це в нашій державі нині хвилює, крім самих видавців? Тож рятуймося, шановні читачі наші, самі й подбаймо про оформлення передплати газет та журналів уже сьогодні. Редакція «Тру- дівника Полісся», який виходить у світ уже більше 100 років, зробить усе, щоб газета своєчасно надходила до вас.
Піддубці
Наскільки непривабливим у Піддубцях є вхід до приміщення, де розташувався й функціонує пункт поштового зв’язку в цьому селі, настільки затишно ми почувалися всередині його. Працівники відділення самі побілили кімнату, створили умови для праці. І трудяться на совість! Олена Петрівна Зубарець уже 21 рік – начальником та листоношею за сумісництвом, а Марія Василівна Сорока – листоношею. Обслуговують ці славні жінки, крім Піддубців, ще Веселинівку та Тростянець.
Сказали нам щиро, що з жахом уявляють, як нові зміни поштового зв’язку боляче відіб’ються не на них, а на людях, особливо самотніх. А таких у селах вистачає. Саме їм на поміч часто приходять сільські поштарі. То бабусю, закляклу в паралічі біля дверей, застануть, яка простояла так добу… То майже захололу людину теплою водою з чайника відволодають… То майже неживого чоловіка, що впав на долівку, врятують…
Скажете ви, це не поштові послуги і не місія пошти – надавати соціальну чи медичну допомогу. Але ж поштарі у нас – насамперед небайдужі люди, і спасибі їм за це!
- Хочеться вірити, що пересувна пошта працюватиме краще й оперативніше, - каже з надією ветеран зв’язку Олена Зубарець. – Але те, що «Укрпошта» втратить надходження від реалізації товарів та й періодики, - це факт. Така моя думка. От приїдуть у село, а якоїсь людини вдома не застануть, кому віддадуть її пенсію? Скільки всіляких замовлень ми від жителів назбираємо, поки пошту розносимо. Комусь ліки треба, комусь – рахунок на мобільному поповнити, іншому – ще щось…
- Уже тепер ми щиро говоримо людям, що, напевно, з 1 грудня доставляти пошту не будемо – мовляв, це будуть робити інші люди, - озвалася Марія Василівна. – А люди нам відповідають: «Навіщо нам інші, якщо ви у нас є?»
Про передплату преси на 2022 рік поштарі в Піддубцях говорили так само без особливого настрою. Хоч сказали, що є чимало жителів, які бажають оформити газети і журнали на 2022 рік, й вже роблять це самі. А є й такі, яких треба переконати зробити передплату. Опісля вони, як правило, дякують за це. Бо, звичайно, люди хочуть знати, як і чим живе Славутчина. Колись було хоч міськрайонне радіо. А тепер – ні радіо, ні РДА, ні районної ради, ні самого району немає! То хіба можна газету не підтримати? Зостався лише наш «Трудівник» - його живий літопис та історичний архів краю.
Мухарів
До останнього поштового відділення, яке знаходиться на межі з Рівненською областю, ми дісталися вже біля 17 години. Незважаючи на пізній час, застали тут багато людей та дуже заклопотану начальницю-листоношу Валентину Петрук. Ще б пак! Пошту в Мухарів доставляють, як правило, під вечір, бо це дуже віддалене від Славути село. Хоча, уже більше року минуло відтоді, коли сюдою проклали добротну асфальтовану дорогу (знову подякуймо нашому невтомному депутату обласної ради А.Д.Фрідману!).
На запитання, чому так багато людей зібралося водночас, Валентина Олексіївна сказала:
- Я працюю всього два дні, а тому треба виплатити і пенсії, й субсидії, і соціальну допомогу, й аліменти. А ще видати посилки, прийняти платежі. Реалізую людям різні товари – щомісяця на 6-7 тисяч гривень. Не згадуючи навіть про пресу, яку треба людям рознести. За всю цю роботу отримую жалюгідну платню – приблизно 2 тисячі гривень. Чоловік давно наполягає, щоб я залишила пошту…
Ми побачили велику кількість різних періодичних видань, які сюди доставили для реалізації вроздріб. Поцікавилися, чи купують їх люди. І почули у відповідь таке: «Мушу їх продати, бо треба виконувати план. Та й передплату деяких видань, буває, на себе оформляю, аби мати планові показники…»
Звичайно, це ні в якому разі не стосувалося нашого «Трудівника Полісся» - він, як нам сказали тут, задорогий для такого «виконання» плану. Є ж ще якісь чужі, але дешевші видання. Ось і маємо непривабливу картину: наші краяни читають що завгодно, тільки не місцеву газету. Цікаво лише куди будуть звертатися вони, якщо виникне якась проблема? Поїдуть до кореспондентів у Луцьк чи до нас, у Славуту?
Приємно було зустріти в Мухареві на пошті Ніну Ігорівну Колосовську з Улянівки. Запам’ятали її ще з листопада минулого року, коли готували виїзну редакцію в цьому найвіддаленішому від Славути селі - «Улянівка на трьох вітрах». Такими близькими ми стаємо один одному, коли об’єднуємося навколо газети «Трудівник Полісся»! Тож віримо, що й у Мухареві знайдуться шановані читачі та передплатники нашого друкованого ЗМІ.
У рейді побувала Віра Мальчук, фото авторки.
