Нещодавно до редакції «Трудівника Полісся» надійшла чергова книга Марії Волощак «Складні правила правопису та відмінювання прізвищ і географічних назв», де в розділі другому частини другої наукового видання «Назви мешканців населених пунктів України» похідними від міста Славута йдуть такі слова: «славутець», «славутка», «славутці»…
Не знаю, чи сподобається це нашим читачам, але працівникам редакції такий варіант здався просто неприйнятним. Адже багато-багато літ уже й не виникало ні в кого сумніву, що мешканці Славути і Славутчини – це славутчани! Тепер тут чомусь мовознавці віднайшли російську кальку…
Авторка підручника пояснює, що звуковий комплекс -чан уживається тоді, коли звук -ч, що стоїть перед суфіксом -ан, належить не до суфікса, а до кореня. Донецьк – донеччани, Вінниця – вінничани… Та ще й додає, що «переважне вживання в усному мовленні назв жителів на -анин, -янин, -чанин замість усталених назв із суфіксом -ець – не лише небажане, а й шкідливе».
Для прикладу, за новими правилами мешканці Сум мають тепер називатися, як повчає ця книжка, сум’янами, а не сумчанами, що нібито «поза всяким сумнівом, запозичено з російської мови».
Цікаво, а якій формі особисто Ви, читачу, надасте перевагу: славутчани чи славутці?
