«Чому загиблих та поранених українських воїнів, що захищали нас і помирали заради свободи, - називають на російський (радянський) манер «Груз 200» або «Двухсотий»?
Воїни заплатили за кожного з нас найвищу ціну, а ми, живі, ті хто, зобов'язані прожити життя, гідне тієї ціни, починаємо формувати пам'ять про них із абсолютного знецінення, називаючи загиблих радянським терміном «200-і».
Нагадаю, що термін «200-тий» з'явився з наказу Міноборони СРСР від 8 жовтня 1984 року за номером «200», який вийшов під час афганської війни щодо транспортування тіл загиблих (15 лютого минуло 34 роки, відколи радянські війська вивели з Афганістану . – Ред.).
Ми живемо, воюємо, боремось за власні ідентичність, історію, державність і навіть не усвідомлюємо абсурдність використання дефініції, яка мала б нести у своїй глибині винятково шану до захисників України.
Не «200-тий», а «загиблий» або «на щиті». Не «300-тий», а «поранений». Це наш горизонт свідомості. Усе в світі починається з ідеї. Ми здобуваємо майбутнє й давайте не будемо використовувати те, що тягне нас у минуле, тим більше нав'язане нам росіянами.
Тих створінь можна називати як завгодно, вони не мають воїнської честі, серед них немає воїнів, вони - безчесні щурі, що нападають зі спини, цілять у школи, лікарні, розстрілюють цивільних. Але своїх захисників так називати не можна… Українським воїнам не потрібні жалість і сльози, достатньо поваги від народу, якому бійці присягалися служити. Слава Україні!» - написав Валерій Маркус від імені воїнів 47-ої окремої механізованої бригади.
